Справа № 496/8402/25

Провадження № 2/496/792/26

У Х В А Л А

20 жовтня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі головуючого судді - Буран В.М.

за участю секретаря судового засідання - Агаджанян Д.Х.

позивача ОСОБА_1 в режимі відеоконференції, представника - адвоката Полубок Н.А. в залі суду;

відповідача Гавва О.О., представника - адвоката Осадча Н.В. в залі суду,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ в натурі нерухомого майна, яке перебуває у спільній частковій власності, та питання про затвердження мирової угоди,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Біляївського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ у натурі нерухомого майна, яке перебуває у спільній частковій власності.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2025 року належить 2/3 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачу ОСОБА_2 належить інша 1/3 частка зазначеного нерухомого майна.

Позивач посилався на відсутність домовленості між співвласниками щодо порядку користування та поділу спільного нерухомого майна, у зв`язку з чим просив суд поділити житловий будинок загальною площею 33 кв. м, житловою площею 15,5 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами на два самостійні об`єкти нерухомого майна, виділити йому належні 2/3 частки та припинити право спільної часткової власності.

Під час розгляду справи сторонами подано мирову угоду від 06 липня 2026 року, відповідно до якої вони домовилися:

1.Визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, яка належить відповідачу ОСОБА_2 .

2.Визначити компенсацію вартості зазначеної частки у розмірі 2 000 доларів США, що, за твердженням сторін, еквівалентно 90 000 грн.

3.Вважати зазначену компенсацію сплаченою позивачем та отриманою відповідачем.

4.Відмовитися від стягнення судових витрат.

5.Припинити право спільної часткової власності сторін на нерухоме майно.

6.Визначити затверджену судом мирову угоду підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.

Вирішуючи питання про затвердження мирової угоди, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що така угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Згідно із частиною четвертою статті 207 ЦПК України укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Водночас пунктом 1 частини п`ятої статті 207 ЦПК України встановлено, що суд постановляє ухвалу про відмову в затвердженні мирової угоди та продовжує судовий розгляд, якщо умови мирової угоди суперечать закону, порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб або є невиконуваними.

Отже, законодавець покладає на суд обов`язок перевірити не лише добровільність волевиявлення сторін, а й відповідність умов мирової угоди вимогам матеріального та процесуального законодавства.

Щодо правової природи мирової угоди та меж судового контролю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 185/8179/22 (провадження № 14-84цс24) сформульовано правовий висновок щодо правової природи мирової угоди як юридичного документа, що створюється сторонами процесу та затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що загальний наслідок укладення мирової угоди полягає у прийнятті сторонами взаємоприйнятних умов урегулювання спору замість вирішення його судом по суті.

Водночас затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі становлять взаємопов`язані процесуальні наслідки, що настають у встановленому законом порядку.

Аналогічний підхід до визначення правової природи мирової угоди відображений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 489/3569/22 (провадження № 61-9499св23), в якій розмежовано мирову угоду як процесуальний спосіб припинення спору та звичайний цивільно-правовий договір.

Крім того, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 червня 2025 року у справі № 917/141/24 роз`яснено, що взаємні поступки сторін можуть полягати у добровільній відмові від певних вимог, вигод або намірів, а визначення змісту таких поступок належить до сфери волевиявлення сторін.

Разом із тим зазначений висновок не усуває передбаченого процесуальним законом обов`язку суду перевірити, чи відповідають умови мирової угоди імперативним вимогам законодавства.

Суд ураховує, що право сторін самостійно врегулювати спір не є необмеженим, а судове затвердження мирової угоди не може здійснюватися виключно на підставі формального погодження сторонами її умов.

Щодо характеру спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За змістом статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Статтею 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, а також можливість отримання компенсації у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Аналіз зазначених положень цивільного законодавства свідчить про необхідність розмежування поділу спільного майна в натурі, виділу частки зі спільного майна та передання належної співвласнику частки іншому співвласнику за грошову компенсацію.

При цьому у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19), на яку посилається і сам позивач, звернуто увагу на відмінність правових наслідків поділу спільного майна та виділу частки співвласника.

За змістом статті 367 ЦК України поділ майна між співвласниками передбачає припинення спільної часткової власності внаслідок розподілу майна, тоді як передання частки одному співвласнику за компенсацію має інший фактичний зміст.

У цій справі позивач звернувся до суду саме з вимогою про поділ нерухомого майна в натурі, посилаючись на неможливість досягнення відповідної домовленості з відповідачем.

Проте аналіз умов мирової угоди свідчить, що фактичного поділу житлового будинку в натурі сторони не передбачили.

Мирова угода не визначає окремих частин житлового будинку, які мають бути передані кожному співвласнику, не передбачає створення двох самостійних об`єктів нерухомості та не містить умов щодо їх технічного відокремлення.

Натомість сторони погодили передання всієї належної відповідачу 1/3 частки нерухомого майна у власність позивача за грошову компенсацію.

Отже, за своїм фактичним змістом умови мирової угоди спрямовані не на поділ нерухомого майна в натурі, а на оплатне передання частки у праві власності на нерухоме майно.

Суд ураховує, що частина перша статті 207 ЦПК України допускає вихід сторін за межі предмета спору. Тому сама по собі відмінність умов мирової угоди від первісних позовних вимог не становить підстави для відмови в її затвердженні.

Однак така обставина зумовлює необхідність перевірки законності правового механізму, за допомогою якого сторони мають намір досягти відповідних майнових наслідків.

Щодо відповідності умов мирової угоди вимогам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку та іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню, крім установлених законом випадків.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Зі змісту поданої мирової угоди вбачається, що сторони погодили всі істотні для них умови оплатного передання частки нерухомого майна: визначили об`єкт, його попереднього власника, набувача, грошову компенсацію та підтвердили її сплату.

При цьому пунктом 1 мирової угоди передбачено визнання за позивачем права власності на частку, яка, відповідно до документів про право власності, належить відповідачу.

Отже, сторони фактично просять судове затвердження домовленості, наслідком якої має стати перехід права власності на частку нерухомого майна від одного співвласника до іншого.

Разом із тим суд бере до уваги, що затвердження мирової угоди, яка передбачає перехід права власності на нерухомість, саме по собі не заборонене процесуальним законодавством.

Тому питання полягає не у формальній відсутності нотаріального посвідчення мирової угоди, а у відповідності її конкретних умов установленим законом вимогам до набуття та припинення права власності.

Суд звертає увагу на те, що сторони одночасно передбачили визнання за позивачем права власності на 1/3 частку, припинення права спільної часткової власності та використання затвердженої судом мирової угоди як підстави державної реєстрації.

Водночас у мировій угоді не розмежовано правові наслідки передання належної відповідачу частки позивачу та припинення режиму спільної часткової власності внаслідок зосередження всіх часток у власності однієї особи.

За таких обставин суд вважає, що умови мирової угоди потребують оцінки як єдиного правового механізму переходу права власності, а не лише як погодження сторонами компенсації за частку.

Щодо можливості затвердження мирової угоди.

Суд виходить із того, що затвердження мирової угоди має наслідком закриття провадження у справі, а тому суд зобов`язаний забезпечити відповідність її умов вимогам законодавства до постановлення відповідної ухвали.

У постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 523/1545/22 (провадження № 61-1300св23) наголошено, що мирова угода не може бути затверджена в частині умов, які суперечать імперативному законодавчому регулюванню відповідних правовідносин.

Хоча правовідносини у зазначеній справі відрізняються від правовідносин у справі, що розглядається, наведений підхід підтверджує необхідність перевірки судом допустимості конкретних правових наслідків мирової угоди.

Ураховуючи зміст первісних позовних вимог, правовий режим спірного нерухомого майна та передбачені мировою угодою наслідки, суд вважає, що подана домовленість має ознаки використання процесуального механізму затвердження мирової угоди для оформлення оплатного переходу права власності на нерухоме майно.

Водночас наведені обставини мають оцінюватися в сукупності з установленими судом порушеннями вимог закону, оскільки саме по собі припущення про намір сторін уникнути нотаріального оформлення правочину не є самостійною підставою для застосування частини п`ятої статті 207 ЦПК України.

У цьому місці необхідно зазначити конкретну встановлену судом обставину, яка підтверджує суперечність умов мирової угоди імперативній нормі закону, порушення прав третьої особи або невиконуваність умов угоди. Без такого встановлення наведені вище мотиви самі по собі не утворюють достатньої підстави для відмови.]

За умови встановлення зазначеної суперечності суд доходить висновку, що подана сторонами мирова угода в запропонованій редакції не відповідає вимогам пункту 1 частини п`ятої статті 207 ЦПК України та не може бути затверджена судом.

Відмова в затвердженні мирової угоди не позбавляє сторони права укласти іншу мирову угоду, умови якої відповідатимуть вимогам законодавства, або врегулювати свої майнові відносини шляхом укладення відповідного цивільно-правового договору.

Відповідно до частини п`ятої статті 207 ЦПК України в разі відмови в затвердженні мирової угоди суд продовжує судовий розгляд.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 207, 258-261, 353 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви про затвердження мирової угоди від 06 липня 2026 року, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у цивільній справі № 496/8402/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ у натурі нерухомого майна, яке перебуває у спільній частковій власності, відмовити.

Продовжити пдіготовче судове засідання у цивільній справі № 496/8402/25 у встановленому законом порядку, яке призначається з урахуванням навантаження на склад суду на 16 грудня 2026 р. о 09.30 год.

Викликати учасників у судове засідання.

Ухвала оскарженню окремо від рішення суду не підлягає.

Суддя В.М. Буран